Все життя у рядках...

Україна — єдина країна

Ми — єдина країна, єдина держава!
Ми не можем ділитись на Захід і Схід.
В цім краю віковічна дідів наших слава,
І прадавній великий козацький наш рід.
Кров’ю й потом ми землю свою боронили
Від навали чужинців, що пхались до нас.
Ми цю землю любов’ю своєю святили
Й світлий промінь любові в душі не погас.
Ми руками ґрунти всі її перебрали,
Бо трудились віками на рідних полях.
Ми сльозами і хлібом її засівали,
І любов до Вітчизни — у наших серцях.
Україно моя! Пресвята й неподільна,
Якби ворог не мріяв тебе розділить!
Ти земля дана Богом нам, рідна і вільна!
І тобі, Україно, єдиною жить!
Ми ніколи тебе не дамо на поталу,
Будем мужньо і сміло свій край боронить.
Навіть діти сьогодні дорослими стали.

Ми у рабстві ніколи не будемо жить!

Людина долі власної не знає...

Людина долі власної не знає,

І хоч життя планує день за днем.

Але не раз й не двічі все ж буває,

І на коні баскім, і під конем.

Здається зараз будеш на вершині,

Бо завжди чесно й праведно живеш.

Та раптом занесло стежки в долині,

Що не проїдеш, навіть не пройдеш.

Обставини складаються невдало,

Все нанівець у цім житті зійшлось.

Вже й до мети лишилось зовсім мало,

Та не здійснилось, і не відбулось.

Така вже доля, що його робити?

Здається, все обдумав, спланував...

Та стрес проходить, треба далі жити.

Коня баского знову загнуздав

Летиш вперед крізь радощі й невдачі,

Бо час біжить, його не зупинить.

Час, наче кінь, в дорогу рветься, скаче...

Життя проходить, мов маленька мить.

Плануєш знову, мрієш, як звичайно.

Як щось вдається, радістю цвітеш.

Щось відвертаєш стрімко і негайно.

Так все життя, чому? Не розбереш...

Надія Красоткіна