29 січня - День пам'яті Героїв Крут

Виступ президента України П.О.Порошенка з нагоди Дня пам'яті Героїв Крут

БІЙ ПІД КРУТАМИ 

Інформаційні матеріали 

1. Історія бою під Крутамиу січні 1918 року та умови Брест-Литовського мирного договору 
2. Зі спогадів командувача українських частину бою під Крутами Аверкія Гончаренка
3. Схема битви виконана сотником С. Горячко  
4. Джерела про події, пов’язані з боєм під Крутами


  ІСТОРІЯ БОЮ ПІД КРУТАМИ У СІЧНІ 1918 РОКУ ТА УМОВИ  
           БРЕСТ-ЛИТОВСЬКОГО МИРНОГО ДОГОВОРУ 1* 
      Утворення      Української     Народної     Республіки      (ІІІ-й  Універсал

20.11.1917) та проголошення її незалежності (ІУ-й Універсал 22.01.1918)

створили   шанс   для   національно-визвольних   змагань   та   відновлення

втраченої    державності.      Однак    умови     були    вкрай     несприятливі:

викликана     війною     розруха   та   хаос   сприяли     поширенню       облудних

більшовицьких       ідей   серед   значної   частини   населення.      Мали   місце

серйозні  прорахунки  керівництва  молодої держави  у  сфері  військового

будівництва.  Але  головною загрозою  була  політика  Радянської Росії,

яка не могла змиритися з існуванням самостійної України.

      Бій  під  Крутами  є  епізодом  радянсько-української  війни,  яка

розпочалася  наприкінці  грудня  1917  року.  Із  проголошенням  12  грудня

 1917  року  у  Харкові  Української Радянської  Республіки  з  Росії  почала

надходити       допомога       більшовицьким         силам     в    Україні.      Під

командуванням  Антонова-Овсієнка  20-30  тисяч  більшовиків  прямували

на   Київ   залізницею     Харків-Полтава-Київ,       а   з  північного     сходу    

напрямку        Курськ-Бахмач-Київ            наступав       загін     Муравйова.

Більшовицькі  частини  грабували  українські  міста  і  села.  Так,  зокрема,

було пограбовано Троїцький монастир у Батурині.

      У   цей   час   у  Києві  розпочалося   спрямоване   проти  Української

Центральної Ради  повстання  на  заводі  «Арсендл»,  тому  збройні  сили

УНР були перекинуті на придушення антиукраїнського виступу.

      Бій  під  Крутами  відбувся  29  січня  1918  біля  залізничної  станції

Крути      (між    Бахмачем       та    Ніжином).      Українські        сили     під

командуванням          сотника       Аверкія      Гончаренка        нараховували

близько  1000  осіб  та  складалися  із  старшин  та  курсантів  старших

курсів  1-ої  Київської  військової  школи  ім.  Б.Хмельницького,  що

мали  бойовий досвід,  набутий на фронтах Першої світової війни,  115—

130  осіб  першої  сотні   Студентського  куреня  та  були  озброєні   16

кулеметами       та   залізничною      платформою        з   гарматою.     До    них

приєдналися добровольці з Вільного козацтва  («Курінь смерті»).

      Перша     сотня    Студентського       куреня    складалася      із  студентів

Київського     університету      Св.  Володимира,       Українського      народного

університету та учнів старших класів гімназії ім. Кирило-Мефодіївського

братства Києва. Командир -  старшина Андрій Омельченко.

      Очевидно,  що  основну  роль  в  бою  відіграли  бійці  Київської

військової  школи  ім.  Б.Хмельницького  -   майбутні  кадрові  офіцери,

1* Підготовлено на основі матеріалів Інституту історії НАН України із залученням провідних істориків (В.Сергійчук,  В.Улянич, О.Бойко). 

багато з яких мали бойовий досвід на полях Першої світової війни (як і

деякі бійці Студентського куреня).

      Більшовицькі сили в районі Крут нараховували близько 6 тис.

солдатів  та  балтійських  матросів.  У  бою  безпосередню  участь  взяли

до 3 тис. осіб.

      Втрати  українців  становили,  за  різними  даними,  від  80  до  100

загиблих  (у т.ч. й страчених після бою студентів),  втрати більшовиків

-   не  менше  300  вбитих.  На  думку  дослідників,  загальні  втрати росіян

могли складати до  15      убитих, поранених.

      Бій закінчився  організованим  відступом  українських  частин  на

потязі.   При   цьому,   ймовірно,   українські   військовики,   відступаючи,

забрали з  собою  тіла своїх товаришів  та поранених  (поховань  в районі

місця бою не виявлено).

      У   полон  до   більшовиків   під  час   бою   потрапили   7  поранених

студентів,  які  були  відправлені  до  Харкова.  Ще  27  студентів  під  час

відступу   у   темряві   потрапили     до   рук   більшовиків.     Розлючені

великими     втратами     «червоні»    катували     і  стратили    студентів.

Гімназист   Пипський   перед   розстрілом   почав   співати   гімн   «Ще   не

вмерла Україна»,  інші  студенти  його  підтримали.  Тіла  страчених  були

поховані місцевим  священиком на кладовищі   с.Печі.  Пізніше їх було з

почестями перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві.

      Бій  під  Крутами  мав  вагоме  історичне  значення,  бо  затримав

більшовиків на декілька днів, чим дозволив урядові УНР вперше за

понад    150  років    (з  часів  скасування     Гетьманщини)       добитися

міжнародного визнання України на переговорах у Бресті.

      Брест-Литовський  мирний  договір  (9  лютого  1918  року)  УНР  з

державами      Четвертного      союзу     (Німеччина,     Австро-Угорщина,

Туреччина,  Болгарія)  був  по  суті  першим міжнародно-правовим  актом,

який  визнав УНР суб’єктом міжнародного права.

      Договір  передбачав  припинення воєнних дій,  визначення західних

кордонів України, встановлення дипломатичних відносин, обумовлював

засади торгівельних зносин, обміну військовополоненими й інтернованими.

      Головне     -   за   Брест-Литовським      мирним     договором     між

більшовицькою      Росією    та  Четвертним     союзом    Україна    ставала

незалежною державою.

       Росія  зобов’язувалася  визнати  право  українського  народу  на

самовизначення, законність влади Центральної Ради, укласти з нею

мир,   негайно   вивести   з   України   формування   Червоної   гвардії,

припинити антиукраїнську пропаганду.


 ЗІ СПОГАДІВ КОМАНДУВАЧА УКРАЇНСЬКИХ ЧАСТИН У БОЮ  
                ПІД КРУТАМИ АВЕРКІЯ ГОНЧАРЕНКА 
   Сотник  Аееркій  Гончаренко  -   командир  куріня   1-ої  ім.   гетьмана

Б.Хмельницького   Юнацької  Військової   школи         і   комендант    оборони

Бахмача у 191 7 році.

   Ставлю  собі  за  завдання  подати  до  прилюдного  відома  правдивий

перебіг бою за ст. Крути. Обставини, що змусили нас до того бою, такі:

   По   оголошенні     Українською   Центральною   Радою   IV   Універсалу

Україна стала самостійною державою. Як така, вела мирові переговори з

Центральними Державами в Бересті. Рівночасно вела мирові переговори

з  тими  ж  державами  і  Росія  большевицька.  Предсідник  большевицької

делегації   Троцький   виступив     із   заступництвом   Радянської   України,

запевняючи  представників  Центральних  Держав,  ніби  Центральна  Рада

та її Уряд уже не  існують.  А в  цей час Правительство  України вживало

нелюдських   зусиль   в   подавлюванні   анархії   внутрі   краю   і   до   його

оборони назовні.

   Найкоротшою  дорогою  до  Києва  з  півночі  йдуть  залізничні  шляхи

Гомель  —  Бахмач  і  Харків  -   Ворожба  -   Бахмач.  На  оборону  цього

надзвичай  важного  залізничного  вузла  командуючий  військами  отаман

Капкан і вислав «1-шу імени гетьмана Богдана Хмельницького Юнацьку

Військову школу»...

   Юнацька  школа  мала  2  курси;  молодший,  як  менше  вишколений,

продовжував  науку  на місці,  а старший  8.XII  1917  в  команді  ґен.штабу

сотника...  Носенко  виїхав  до  Бахмача.  Бахмач  адміністраційно  належав

до Чернигівщини, де військово-адміністраційну. справу провадив  сотник

(капітан) Тимченко...

   22   грудня   1917   р.   мене,   як   командира   куріня   Юнацької  школи,

покликав   до    себе  командуючий   військами   отаман   Капкан.        Отаман

Капкан  наказав  мені  від'їхати  негайно  до  Бахмача  з  наказами  для  обох

згаданих  вище  начальників.  По  одержанні  двох  секретних  пакетів  я

спитав командуючого військами, чи не міг би я вислати ці накази якимсь

молодшим       старшиною.      На   це   дістав    таку   відповідь:    —    «Ви

призначаєтесь комендантом оборони Бахмача. Большевики наступають з

Харкова  і  Полтави.  Головні  сили  Муравйов  провадить  на  Бахмач  —

Київ. Забирайте решту Юнацької школи. Потяг на ст. Київ-Товарний уже

готовий. На поміч — трудно чекати». З цим я відійшов...

   23 грудня увечері я вже був у Бахмачі... В цілі охорони нашого лівого

крила  в  напрямі  на  Чернигів  вислав  я  сотника  Семирозума  з  четою

юнаків.

   На Святий вечір  -  24  грудня  1917 р.  -   в  напрямі на Гомель я вислав

від школи передову заставу. Після незначної сутички ми зайняли ст.Доч,

при  тому  2  большевицьких  вояків  взяли  до  полону.  У  нас  були  легко

ранені  2  юнаки  і   1   старшина.  Від  полонених  довідавсь  я,  куди  і  як

наступають війська Муравйова...

   Активність    противника     збільшувалася;     під   його   натиском    наші

передні частини відступили...

   Мені  нічого  не  лишалося,  як  тільки  приступити  до  оборони  своїх

позицій    і  приготовитись      фортифікаційно      до   зустрічі   з  навалою

большевиків.  В  тій  цілі  після рекогносцировки й  приступлено  до  праці.

Роботу було виконано правильно й скоро.

   25  січня  1918  р.  дістав  я  повідомлення,  що  до  мене  вислано  з  Києва

студентську  сотню.  Справа  військової  підготовки  цієї  сотні  була  мені

добре знана,  бо  в  ній був мій  брат з  3-го  курсу медицини Університету

Св.Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там 7 днів,

уміють  уже  стріляти  та  що  в  Києві  —  ціле  пекло.  Повідомлення  про

приїзд   студентської  сотні  розійшлося   серед   юнаків   як   блискавка,   а

вражіння, її приїздом викликане, було таке, якби приїхала ціла дивізія.

   Завдяки   цьому,    так   високоцінному     і   завжди   в  бою   рішаючому

чинникові -  піднесення духа -  і удалося задержати наступ Муравйова та

змусити його до затяжної боротьби.

   27 січня штаб сотника Тимченка від'їхав в напрямі на Ніжень, де стояв

полк імени Шевченка, щоби з тим полком приїхати нам на поміч.

   Студентська  сотня  в  числі   115-130  людей  прибула  на  ст.Крути  о

годині 4 ранку 27 січня 1918р...

   ...командирові     студентської     сотні   дав    я   відтинок    найменше

загрожений   зі   сторони   противника.   Познайомив   командира   сотні   з

ситуацією,    поінформував,     звідки   і  як  буде   діставати    набої,  куди

направляти ранених,  з  ким  держати  зв'язок,  а на  випадок  відвороту,  як

вивести сотню з бою...

   А  ще  в  ніч  з  26  на  27  січня  я  мав  розмову  по  прямому  дроту  з

Муравйовим.  Його  вимога в  формі наказу звучала так:  «Прігатовіться к

встрече   пабєданоснай     краснай    армії,  прігатовіть   абєд.   Заблуждєнія

юнкєроф пращаю, а афіцероф всьо равно расстреляю». Я відповів, що до

зустрічі все готове.

   Вчасним ранком червоні розпочали свій наступ в зімкнутих кольонах;

виглядало   так,   якби   йшли   на   параду,   занедбуючи   найпримітивншіі

засоби  безпеки.  Релієф  місцевости  маскував  нас  і  щойно  зближення  на

віддаль  стрілу  могло  нас  уявнити.  Передні  частини  червоних,  йдучи  в

зімкнутих  кольонах,  очевидне,  були  певні  нашої  втечі,  а  зі  станційної

служби по апарату на їхні виклики ніхто їм не відповідав.

   Тільки-но  червоні  зблизились   на  віддаль   стрілу,   ми  їх  привітали

сильним  огнем  4  сотень  і  16  кулеметів.  Щойно  під  прямими  стрілами

переходили  вони  до  розстрілень,  поносячи  великі  втрати  в  своїх рядах.

Наступні відділи уже з потягу приймали бойовий порядок. Таким чином

москалі  зайняли по  фронту лінію до  5  кільометрів,  маючи за собою  все

надїзжаючі свіжі резерви...

   Коло год.  10 рано приїхала на плятформі  1  гармата, коло неї сам один

сотник Лощенко...  Цей старшина з подиву гідною  самопосвятою вносив

велике  замішання  своїми  влучними  стрілами  в  запілля  червоних  і  це

зупиняло  побідний  марш  Муравйова.  Отсю  незабутню  прислугу  цього

старшини вважаю за свій обов'язок тут підкреслити.

   Коло  год  12-ї  почали  червоні  наступати  на  студентську  сотню,  але

вступивши  в  зону  перехресного  вогню,  мусили  занехати  свій  замір,  до

цього  їх  змусила  й  поява  на  залізничнім  торі  Чернигів  -   Крути  сотн.

Семирозума,  що  прикривав  наш  лівий  флянок.  Але  той  большевицький

наступ  був  лише  маскуванням,  бо  справдішній  наступ,  як  цього  я  й

очікував  большевики  спрямували  на  окружения  нашого  правого  крила,

що  давало  б  їм  в  руки  ст.  Крути,  відтинало  би  нас  від  нашої  бази  та

уможливлювало їм цілковите окружения нас. Для цієї операції вони мали

аж  надто  вистачаючі  сили  для  маневрування*  В  цей  момент  я  дістав

повідомлення,   що   командир   студентської  сотні  ранений.   Цю   страту

болюче відчувалось, бо заступника його не вказалося на місці.  Та про це

я  довідався  дещо  пізніше;  вільних  же  старшин  у  мене  вже  не  було,  бо

половина  вибула  зі  строю.  Тут  був  би  дуже- придався  штаб  сотника

Тимченка,  що  мав  тепер  у  себе  активних  старшин.  По  2  годинах  наше

окружения  розпочалося  дуже  солідно,  з  застосуванням  всіх  тактикою

вказаних правил.

   Наша  гармата,  уставлена  на  плятформі  на  лінії  Крути-Бахмач,   не

могла під  прямим  кутом на схід  протидіяти  маневрові  червоних.  Тоді я

вжив    резерв.    Введення     в   бій   резерву,    нашої    останньої     сотні,

передрішало, як ще довго можна боронити наші позиції.

   В  багато разів  перевищуюча нас  сила противника прискорювала  нам

вирок і тільки слабе темпо його наступу дало можливість дотягти бій до

9 год. вечора, коли-то настала темна, туманна ніч.

   ...   Атамановського   післав   я   ще   завидна   до   студентської   сотні   з

наказом  про  відворот  на  вказане  їй  місце.  Цей  відворот  студентська

сотня мала розпочати першою.

    Сотник Лощенко ще за дня мусив від'їхати. З від'їздом нашої гармати

по    цілому     фронті   усилився         енергійний       наступ     противника.       Скрізь

відчувався приплив нових сил.

    Тут підкреслюю ту надзвичайну холоднокровність й уміння панувати

над  собою  наших  старшин  і  молодих  вояків,  якої не  зауважував  за час

свого  побуту  на  фронті  під  час  світової  війни  серед  старших  добре

вишколених  жовнірів.  По   студентській  сотні  виводив  я  з  бою  сотні

юнаків у такому порядку: 2,3, й 4;  1  сотня, що була в резерві, а вступила

в   бій   по   годині   другій,   здержувала   противника,   що   намагався   нас

окружити,   аж   до   повної  темноти,   після   чого   рештки   того   резерву

відступили цілком з поля бою і прилучилися до школи.

    По перегляді  після  бою  не  було в  студентській  сотні мого  брата, хоч

під час бою раненим він не був, бо не було його і в шпитальному вагоні.

При  докладнім  особистім  перегляді  довідався,  що  не  сказалося  й  цілої

чети студентської сотні до ЗО людей, хоч командир  сотні все завпевняв,

що вони ось-ось надійдуть. Вислав я розвідку, затримав ешелон -  та все

було даремно. Про судьбу брата і його товаришів довідався я вже багато

пізніше.   Оказалося,   що  вони  відступаючи,   очевидно  для   скорочення

дороги  пішли  на  світло,  на  ст.  Крути,  а  там  зі  сходу  надійшли  якраз

большевики. Після того внедовзі й розігралася ще раз кривава драма... їх

не розстрілювали,  а кололи  багнетами,  що  я  ствердив  уже  в  Києві,  при

похороні, на своєму браті й його товаришах...                  ,

    Тут мушу ствердити несовісність деяких авторів брошур на тему бою

під Крутами,  що в своїх публікаціях старалися вічною ганьбою покрити

ім'я тої совісної старшини,  що так віддано руководила боєм та чесно —

під час бою — разом з молодими вояками вміла-вмирати.

   
СХЕМА БИТВИ ВИКОНАНА СОТНИКОМ С. ГОРЯЧКО 

   ДЖЕРЕЛА ПРО ПОДІЇ, ПОВ’ЯЗАНІ З БОЄМ ПІД КРУТАМИ  

          Звернення української фракції центру Університет    
       св. Володимира до українського студентства із закликом  
                  записуватися до студентського куреня  
                     Українських Січових Стрільців 

                                                                11 січня 1918 р. 

                       До українського студентства

     Прийшов  грізний час для  нашої Батьківщини.  Як чорна гайворонь

обсіла  нашу  Україну  російсько-большевицька  (котра  нічого  спільного

не   має  з   ідейним   большевизмом)   грабіжницька  орда,   котра  майже

щодня  робить  у  нас  нові  захвати,  і  Україна,  одрізана  звідусіль,  може

врешті   опинитись   в   дуже   скрутному   стані.   В   цей   час   Українська

фракція    центру    Університету      Св.   Володимира      кличе    студентів-

українців усих вищих шкіл негайно прийти на підмогу  своєму краєві  і

народові,  одностайно ставши під прапор борців за волю України проти

напасників,   які   хотять   придушити   все,    що   здобуто   нами   довгою,

тяжкою,  героїчною  працею.  Треба  за  всяку  ціну  спинити  отой  похід,

який   може   призвести   Україну   до   страшної  руїни   і   довговічнього

занепаду. Хай кожен студент-українець пам'ятає, що в цей час злочинно

бути  байдужим.  Треба  кинути  на  цей  час  науку  та  буденну  працю  і

одною дружньою лавою, як було з початку революції, стати на оборону

прав українського  народу.  Будемо ж, товариші,  щирі  й чулі!  Облишмо

тимчасом  стерно  науки  і  відважно ходім  до  стерна перемоги!  Бо  кому

ж, як не нам, взятись за його?

     Кому,  як  не  нам,   нести  світичі  свідомости  і  відваги  до  наших

братів-вояків!   Сміливо  ж,  дорогі  товариші,  довбаймо  нашу  скелю  і

йдімо віддати може останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі

будували — Українській державі!

     Записуйтесь   до   Куріня   Січових   Стрільців,   який   формується   з

студентів  Університету  Св.  Володимира  та  Українського  Народнього

Університету,  звідки,  мабуть,  ми  будем  розпреділені  серед  декотрих

українських військових частин, для піднесення культурно-національної

свідомости та відваги. Запис приймається в Педагогічному музеї щодня

(вдень).

     Українська фракція центру 
     Університету Св. Володимира 

                                             Нова Рада. — 1918. — 11 січня (№ 7). 

    Оголошення ініціативної групи студентів-січовиків про збір  товаришів 

                                                               

21 січня 1918 р. 

     Товаришів      студентського      Українського       січового    куріня,    які
повернулися із  фронту  і залишившихся у місті Київі прохаємо зібратися
на  загальні  збори  22   січня  о   5   годині  дня  в   будинку  Університете
Св. Володимира, захід із південної брами.
     Важна справа. Неодмінно прохаємо прибути всіх.
     м. Київ, 21  січня.
     Ініціативна група студентів січовиків К. Коломієць, А. Ткаченко і др.

                       Народня Воля. —  1918. — 22 січня (4 лютого). (№ 13). 

       Повідомлення про жертви більшовицького терору у Києві 

                                                                  2 березня 1918 р. 

     По  тих  відомостях,  що  зібрала  українсько-революційна  організація

Червоний     Хрест,    у   Києві   за   10  день    більшовицького      панування

розстріляно   було   більше   5   тисяч   чоловік,   що   більшовики   вважали

контрреволюціонерами.  Особливо багато розстрілювали красногвардейці

Муравйова у перші дні панування большевиков — 26, 27 і 28 січня. Тоді в

Марийському  парку  (коло  палацу)  безперестанно  розлягались  постріли.

Розстрілювали людей цілими гуртками по кількадесять душ... Часто над

ними знущались і били перед тим, як розстріляти,  а часом і після того...

Самих  українців-гімназистів,  які  були  в  бойовому  курені  есерів  та  у

Вільному  козацтві,  й  залишилися  у  Києві,  коли  інше  військо  вийшло,

розстріляно  168  душ.  З  Морського  куріня розстріляно  було  25  матросів,

які навіть не бились із большевиками,  а додержували нейтралітету. Крім

українців розстріляно також чимало і москалів, а між ними і більшовиків,

яких брали з лазаретів поранених, де вони лежали разом з українцями, не

маючи      жодних      документів,     не    могли    довести,     що    вони     не

контрреволюціонери.   Крім  Мариїнського  парку  багато  розстрілювали

більшовики  людей  ще  на  Черепановій  горі  (за  фабрикою  Дувана),  на

Лабораторній  та  Діловій  вулицях  і  по  инших  місцях.  Часто  розстріли

траплялися  на  очах  у  всіх  людей,  по  таких  вулицях,  як  Хрещатик,

Володимирська,  на Театральному майдані (коло Міського театру), тощо.

Кроваві плями в деяких місцях знати ще й тепер, коли саме розстав сніг,

що  був  ту  кров  присипав.  Багато трупів розстріляних ще  й  досі лежать

непоховані.

                                                      Боротьба. — 1918. — 2 березня 

     ФОТО ДЕЯКИХ УЧАСНИКІВ БОЮ ПІД КРУТАМИ 

У ТСШ№7 знову перемога!

ВІТАЄМО ПЕРЕМОЖЦЯ

обласного туру всеукраїнського конкурсу

«Учитель року - 2016»

Нагородження

Ільчук Людмилу Михайлівну

(учителя математики Тернопільської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №7 з поглибленим вивченням іноземних мов)

Ти - учитель,

Ти - сіяч недремний

І невтомний мудрий садівник.

Знаєш ти предивні таємниці,

Розум твій розпалює вогонь.

Лікар ти, котрий лікує душі

І до сонця повертає всіх,

Капітан - у морі, а на суші -

Ти наставник юних, молодих.

Ти - коваль, поет і будівничий,

Добротворець і дозорець ти.

До дітей тебе веде і кличе,

Світлий образ нашої мети.

І в день такий урочистий, святковий

Дозвольте Вашу працю вшанувать.

І квіти всі, принесені сьогодні,

Від всього серця Вам подарувать.

Нагадаємо, що одразу двоє Тернопільських вчителів здобули перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель року-2015». Відтак, у номінації «Образотворче мистецтво» перемогу здобула Заслужений вчитель України, вчитель школи №4 Галина Кізілова, а у номінації «Правознавство» - вчитель спеціалізованої школи №7 Тетяна Кульчицька. З цієї нагоди заступник міського голови Леонід Бицюра 29 грудня 2015 року привітав переможців та вручив їм грошові нагороди у сумі 10 тисяч гривень від Тернопільської міської ради.

«Вперше за останні дванадцять років Тернопіль знову має переможців найвищого Всеукраїнського етапу конкурсу «Вчитель року», - каже Леонід Бицюра. - Це спільна перемога вчителів Тернополя, це високе визнання здобутків нашої освіти, це перемога для усього міста. Переконаний, що перемога тернопільських вчителів свідчить, що освіта розвивається у правильному напрямку. Надіюся, що наступного року Тернопіль зможе також продемонструвати високий рівень на конкурсі «Вчитель року» та знову отримати переможців».

Переможниця у номінації «Правознавство», вчитель Тернопільської спеціалізованої школи №7 Тетяна Кульчицька працює у школі уже 16 років. Каже, що перемога додала впевненості у власних силах.

«Вважаю, що майбутнє нашої держави та суспільства у дітях. Саме тому намагаюся їх навчити, перш за все, думати, оцінювати, міркувати над тим життям, яке нас оточує», - зазначає вона.

До слова, також цього дня відбулося нагородження учасників та лауреатів міського конкурсу «Вчитель року-2016», який розпочався у цьому навчальному році та переможців міського етапу конкурсу «Класний керівник-2015». 

Довідково: Всеукраїнський конкурс «Вчитель року» проводиться з 1995 року як професійне змагання кращих педагогів України з метою виявлення та підтримання творчої праці вчителів, підвищення їх професійної майстерності. Вперше за всю історію конкурсу в 2015 році троє педагогів Тернополя стали фіналістами, а двоє з них - переможцями.

22 січня - День Соборності України

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 

       щодо організації та проведення у загальноосвітніх навчальних закладах 

                    Уроку Соборності “Єднання заради Незалежності” 

                     (до Дня Соборності України 22 січня 2016 року) 

                                             Твоєю силою, волею, словом стала на Землі  

                                                  українській вільна Народня Республіка. 

                                           Універсал Української Центральної Ради (IV) 

                                                                                               

Вступ  

Мета проведення Уроку Соборності  
Історична довідка 
Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів 
Додаток 1. Орієнтовний перелік документальних фільмів, які відображають події 
Української революції 1917 – 1921 років 
Додаток 2. Корисні Інтернет-посилання 

Вступ 
      2016   року   Україна   відзначатиме   25-річчя   державності.   24   серпня   1991   року

позачергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла Акт проголошення незалежності

України, що був схвалений всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Ця

подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності.

      Утім,   історики   цілком   справедливо   відзначають,   що   24   серпня   1991   року

насправді відбулося відновлення державної незалежності України. Вперше у XX

столітті   українська   незалежність   була   проголошена   22   січня   1918   року   IV

Універсалом Української Центральної Ради, а вже за рік (22 січня 1919 року) на

Софійському   майдані   в   Києві   відбулася   не   менш   вагома   подія   –   об’єднання

Української   Народної   Республіки   (далі     –   УНР)   і   Західно-Української   Народної

Республіки (далі  – ЗУНР) в одну державу. Внаслідок фатальних невдач Української

революції   1917     –   1921   року   державність   зберегти   не   вдалося.   І   як   результат,

упродовж   XX   століття   українці   змушені   були   кількаразово   відновлювати   її   в

боротьбі.

      З метою гідного відзначення 25-річчя незалежності України на виконання Указу

Президента України “Про відзначення 25-ї річниці незалежності України” від 03

грудня   2015   року   №   675   Український   інститут   національної   пам’яті   пропонує

вважати 2016 рік Роком Державності України.

      В умовах протидії російській агресії важливо говорити не тільки про 24 серпня

1991   року   –   подію,   яка   стала   логічним   завершенням   боротьби   українців   за

незалежність,   а   й   про   цілу   низку   історичних   подій   ХХ   століття,   що   були

визначальними для українського державотворення. Серед них:

      22 січня 1918 року – проголошення IV Універсалом Української Центральної

Ради незалежності Української Народної Республіки;

      22 січня 1919 року – проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР;

      15 березня 1939 року – проголошення незалежності Карпатської України;

    30   червня   1941   року   –   проголошення   Акта   відновлення   української

державності;

      16 липня 1990 року – ухвалення Декларації про державний суверенітет України;

      1 листопада 1918 року – день “Листопадового зриву”, українського повстання у

Львові, за результатами якого проголошено ЗУНР;

      1   грудня   1991   року   –   Всеукраїнський   референдум   на   підтвердження   Акта

проголошення незалежності України.

     Усі ці події засвідчують тривалий і непростий шлях України до незалежності,

цінності ідеї власної державності.

     Однією  з  найважливіших  історичних  дат  є саме  22  січня  (проголошення

першої незалежності у 1918 році та проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР), коли в

Україні відзначається День Соборності. Заходи з цієї нагоди мають розпочати

ювілейні   вшанування   в   рамках   Року   Державності   України   відповідно   до

зазначених дат.

     Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які

заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію

всіх жителів держави, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності.

Нарешті,   соборність   невіддільна   від   державності,   суверенітету   й   реальної

незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

     Під час радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і

День Соборності не відзначалися. Із утвердженням влади російських більшовиків ці

“контрреволюційні   свята”   стерли   із   суспільної   свідомості.   Однак,   пам’ять   про

об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Українську Державу зберігали мешканці Західної

України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки.

День   22   січня   там   урочисто   відзначався   як   свято   незалежності   та   соборності

Української держави.

     Перше офіційне відзначення свята Соборності на державному рівні відбулося 22

січня 1939 року в Карпатській Україні в м. Хусті. Таким чином закарпатці нагадали

про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919

року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в

Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у

складі Чехословаччини демонстрація українців, в якій взяли участь понад 30 тис. осіб,

що з’їхались до столиці Карпатської України.

     У 71-у річницю Акта злуки (22 січня 1990 року) в Україні відбулася одна з

найбільших у Центральній і Східній Європі масових акцій – “живий ланцюг” як

символ   єдності   східних   і   західних   земель   України   та   знак   ушанування   подій

Української   революції.   Більше   мільйона   людей,   узявшись   за   руки,   створили

безперервний ланцюг від Києва до Львова. Акція стала одним зі свідчень того, що

українці   подолали   страх   перед   комуністичним   режимом   і   готові   протистояти

політиці комуністичної партії. 26 років тому ця подія стала провісником падіння

СРСР і відновлення незалежної України.

     Відповідно до Указу Президента України “Про відзначення у 2016 році Дня

Соборності України” від 30 грудня 2015 року № 731 з метою подальшої консолідації

суспільства   навколо   ідеї   єдності   держави,   виховання   у   громадян   патріотизму   та

гордості за героїчне минуле і сьогодення Українського народу до дня проголошення

в 1919 році Акта злуки УНР і ЗУНР у країні відбудуться урочистості, в тому числі –

й тематичні заходи у навчальних закладах.

      Однією із форм ушанування цієї події в загальноосвітніх навчальних закладах

може стати Урок Соборності “Єднання заради Незалежності”.

Мета проведення Уроку Соборності “Єднання заради Незалежності”:

       –  донести   до   вчителів   та   учнів   ідеї   соборності,   єдності   та   суверенності

держави – головної умови розвитку незалежної України;

       –  звернути увагу на тяглість українських державотворчих традицій;  

       –  поглибити знання учнів про події Української революції 1917 – 1921 років як

важливого досвіду державотворення;

       –  сприяти   розвитку   всіх   видів   інтелекту   (академічного,   практичного,

креативного,   емоційного   й   соціального)   як   головної   умови   всебічного   розвитку

особистості, її самореалізації;

       –  сприяти     формуванню     та     розвитку     громадянської     та     національної

самосвідомості  учнів.

Історична довідка 

      Український   історичний   календар   22   січня   містить   дві   знаменні   події:

проголошенням   1918   року   IV   Універсалом   Української   Центральної   Ради

незалежності   Української   Народної   Республіки   та   рівно   за   рік   –   Універсалом

Директорії   Української   Народної   Республіки   –   об’єднання   УНР   і   ЗУНР   в   одну

суверенну   державу.   Ці   події   є   одними   із   найважливіших   в   історії   Української

революції 1917 – 1921 років і загалом історії України XX століття.

      IV Універсал Української Центральної Ради став логічним завершенням складного

розвитку українського визвольного руху доби революції, що розпочався в березні 1917-

го   й   упродовж   одного   року   пройшов   еволюцію   від   культурницьких   вимог,   ідей

політичної автономії та федерації до усвідомлення необхідності власної незалежної

держави. Водночас, на проголошення незалежності лідерами Української Центральної

Ради   значний   вплив   справили   зовнішні   обставини   –   відбиття   збройної   агресії

більшовицької Росії, а також переговори в Брест-Литовську про мирний договір УНР з

країнами Четвертного союзу.

      “Раз  армії   нема,   а   треба   боронити   Україну,   то   єдиний   вихід   –   проголошення

незалежності   України,   що   дасть   можливість   стати   твердо   на   міжнародній   арені   і

приступити   до   організації   нової   фізичної   сили”,   –   відзначав     під   час   засідання

українського уряду 26 грудня 1918 року “соціаліст-революціонер” Микита Шаповал.

      Текст IV Універсалу датований 9 (22) січня 1918 року. Ухвалили його пізно

вночі 11 (24) січня 1918 року на засіданні Малої Ради. Документ містив чотири

головні   напрями:   проголошення   самостійності   Української   Народної   Республіки;

доручення   Раді   Народних   Міністрів   укласти   мир   з   Центральними   державами;

оповіщення   оборонної   війни   з   більшовицькою   Росією;   декларування   основ

внутрішнього   соціально-економічного   будівництва   й   окреслення   заходів   для

припинення війни з Центральними державами.

      Проголошенню     IV     Універсалу     передував     виступ     голови     Української

Центральної Ради Михайла Грушевського: “Високі збори!.. Народ наш прагне миру.

І Українська Центральна Рада доложила всіх зусиль, щоб дати мир негайно. Але

петроградське правительство, Совіт народніх комісарів, оголошує нову “священну

війну”, а з другого боку, це правительство насилає своє військо, червоногвардійців та

більшовиків   на   Україну   і   веде   з   нами   братовбивчу   війну.   Щоб   дати   нашому

правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів

нашу країну, Українська Центральна Рада постановила не відкладати до Установчих

зборів ті справи і в цій цілі Українська Рада вже з 9 січня відбувала перманентне,

безперервне  засідання аж до цього часу і постановила важну річ – видати оцей

Універсал”.

      Голосували за епохальний для України документ поіменно. Із 49 членів Ради,

що брали участь у ньому, “за” було 39, “проти”  – 4, “утрималось” – 6 осіб.

      Уперше в XX столітті Україна проголошувалася незалежною суверенною

державою.

        Революційні   події   на   Наддніпрянській   Україні,   проголошення   української

державності сприяли піднесенню національного руху в підавстрійській Галичині. В

умовах   розпаду   Австро-Угорщини   тамтешні   українці   отримали   можливість

реалізувати   своє   право   на   самовизначення.   1   листопада   1918   року   проголошено

Західно-Українську   Народну   Республіку.   Її   лідери   ініціювали   переговори   про

об’єднання Наддніпрянської України з Наддністрянською. На зустріч із гетьманом

Павлом Скоропадським у Київ вирушила галицька делегація (до складу якої входили

Осип Назарук і Володимир Шухевич). Гетьман обіцяв оперативно відреагувати на

прохання   галичан:   надати   ЗУНР   зброю,   продовольчу   і   фінансову   допомогу,

спрямувати   в   Галичину   загін   Січових   стрільців   Євгена   Коновальця,   який   мав

допомогти   галичанам   у   боротьбі   з   поляками.   Утім,   в   цей   час   владу   в   Україні

перебрала на себе Директорія і переговори про об’єднання продовжилися вже з її

представниками.

      Їх наслідком стало підписання 1 грудня 1918 року у Фастові “передвступного”

договору  між УНР і ЗУНР про злуку обох республік в одну велику державу. А вже 3

січня 1919 року Українська національна рада ЗУНР у Станіславові (нині – Івано-

Франківськ) ратифікувала цей договір і прийняла ухвалу про наступне об’єднання

двох частин України в одну державу. Для продовження переговорів з урядом УНР

сформували делегацію у складі 65 осіб, яку очолював Лев Бачинський.

      22 січня  1919 року на Софійському майдані в Києві  в урочистій  атмосфері

відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. У

зачитаному   на   зборах   “Універсалі   соборності”,   зокрема,   відзначалося:   “Однині

воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України –

Західноукраїнська   Народна   Республіка   (Галичина,   Буковина,   Угорська   Русь)   і

Наддніпрянська  Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які

умирали   кращі   сини   України.   Однині   є   єдина   незалежна   Українська   Народна

Республіка”.   Наступного   дня   Акт   злуки   майже   одностайно   був   ратифікований

Трудовим конгресом України.

      За   законом   “Про   форму   влади   на   Україні”   від   28   січня   1919   року   голова

Української   національної   ради   ЗУНР   Євген   Петрушевич   мав   увійти   до   складу

Директорії УНР. ЗУНР отримала нову назву Західна область Української Народної

Республіки   (далі   –   ЗОУНР).   Їй   гарантувалася   територіальна   автономія.   Гербом

ЗОУНР став тризуб замість лева. Державного секретаря закордонних справ ЗОУНР

Лонгина Цегельського призначили першим заступником міністра закордонних справ

УНР. Остаточно врегулювати всі питання, пов’язані зі створенням єдиної української

держави,   повинні   були   спільні   Установчі   збори.   Утім,   завершити   цей   процес

завадила окупація українських земель.

      Акт злуки 22 січня 1919 року увінчав соборницькі прагнення українців обох

частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини

XIX століття.

      Після   проголошення   об’єднання   УНР   і   ЗУНР   22   січня   1919   року   питання

єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під

сумнів.

      Упродовж   багатьох   десятиліть   Акт   злуки   22   січня   1919   року   залишався

символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

Рекомендації щодо форми і методів проведення заходів 

      Відзначати День Соборності України рекомендуємо на рівні районних (міських)

методичних кабінетів (центрів), навчальних закладів, кількох паралельних класів,

окремих   класів.   Водночас   звертаємо   увагу   на   те,   що   під   час   організації   Уроку

Соборності   вчителям   важливо   враховувати   вікові   особливості   учнів,   технічне

забезпечення класів тощо. Ці матеріали можуть бути використані також при вивченні

тем з історії України 10 класу: “Україна в роки Першої світової війни. Початок

Української   революції”,   “Українська   державність   в   1917   –   1921   рр.”;   11   класу:

“Україна в умовах незалежності (від 1991 року до сьогодення)”.  

      Орієнтовний період проведення – з 19 до 22 січня 2016 року.

      У початковій школі (3 – 4 класи) в рамках курсу “Я і Україна” радимо у цікавій

формі   розповісти   про   події   Української   революції   1917   –   1921   років,   видатних

державних   діячів:   Михайла   Грушевського,   Володимира   Винниченка,   Симона

Петлюру, Євгена Петрушевича та інших. Наводячи зрозумілі приклади, дітям варто

пояснити,   що   таке   незалежність   держави,   соборність   та   єдність.   Уроки   бажано

проводити   із   музичним   супроводом,   читанням   художньої   дитячої   літератури,

відповідним оформленням приміщення з використанням національної символіки.

      У   середній   школі   (5   –   9   класи)   під   час   проведення   Уроку   Соборності   з

урахуванням   віку   школярів   учителю   варто   звернути   увагу   на   висвітлення   таких

подій,   як   утворення   Української   Центральної   Ради,   проголошення   УНР   і   ЗУНР,

підписання   й   історичне   значення   ІV   Універсалу   Центральної   Ради,   урочисте

проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР.

      Також   рекомендуємо   акцентувати   на   військово-політичній   і   культурно-

просвітницькій   діяльності   легіону   Українських   Січових   Стрільців   –   збройної

формації, яка сприяла об’єднанню українських земель в єдину державу; проблемі

єдності   української   держави   на   різних   етапах   її   розвитку,   соборності   як   умови

незалежності та суверенності.

      У старшій школі (10 – 11 класи) Урок Соборності повинен мати інтегрований,

науково-практичний, аналітичний та узагальнюючий характер.  

      Зокрема, пропонуємо для учнів 9 – 11 класів такі форми проведення Уроку

Соборності “Єднання заради Незалежності”:

–  заходи просвітницького характеру із залученням науковців з даної проблематики,

громадських і політичних діячів: семінари, круглі столи, лекції-презентації на тему

першої   незалежності   та   Соборності   України.   Наприклад,   “Твоєю   силою,   волею,

словом...”,     “Незалежність     починається     з     тебе”,     “Без     Соборності     немає

незалежності”, “Разом з власної волі з 1919-го”, “Українська революція та перша

незалежність”, “Злилися воєдино однині…”.

–  ділові   ігри,   вікторини,   диспути,   брейн-ринги,   обговорення,   ток-шоу   “Єднання

заради Незалежності”;

–  відео-урок з подальшим обговоренням “Шлях до незалежності”, “Разом з власної

волі з 1919-го” (див. додаток 1);

–  екскурсії   (в   тому   числі   –   віртуальні)   до   музеїв,   місць   пам’яті,   пов’язаних   із

подіями Української революції, бібліотек; відвідання тематичних виставок;

–  конкурси   наукових   проектів,   регіональних   і   краєзнавчих   презентацій   з   історії

української   державності   “У   боротьбі   за   незалежність”   (акцію   започаткувати   та

розпочати її проведення до Дня Соборності, а завершити і підбити підсумки до Дня

незалежності України).

      Підкреслюючи, що Урок Соборності проходитиме в рамках Року Державності

України та розпочинатиме низку заходів, важливо донести до учнів, що події 22

січня, як і тепер, відбувалися в умовах воєнної агресії Росії щодо України. У той час

за несприятливих умов українці спромоглися створити єдину національну державу.

Тому в ході Уроку Соборності “Єднання заради Незалежності” радимо особливу

увагу приділити таким питанням:

 ●    УНР – перша українська держава у ХХ столітті, а 24 серпня 1991 року фактично

    відбулося відновлення незалежності;

 ●    УНР першою серед нових держав у Східній Європі проголосила незалежність –

    раніше, ніж три країни Балтії, Польща та Чехія;

 ●    проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року – історичне явище

    об’єднання українських земель в єдину державу. Саме ці події, а не приєднання

    Західної України до СРСР 1939 року, є підставою для відліку історії новітнього

    українського державотворення;

●     українська   незалежність   була   повалена   більшовиками   внаслідок   “гібридної

    війни”,   ознакам   якої   є   невизнання   наявності   своїх   військ   на   території   УНР,

    створення      маріонеткових        проросійських       псевдореспублік        і   підтримка

    антиукраїнських повстанських рухів.

                                                                                 Додаток 1 

Орієнтовний  перелік  документальних  фільмів,  які відображають події Української 

революції 1917 – 1921 років 

                                                                                    Додаток 2 
Корисні Інтернет-посилання
Перелік   науково-популярних   і   наукових   інтернет-публікацій,   присвячених 
проголошенню незалежності УНР: 

     1. Гай-Нижник П.  ІV Універсал Української Центральної Ради – проголошення

незалежності УНР [Електронний ресурс] / Павло Гай-Нижник. // Особистий сайт –

Режим доступу :

     http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/video_iv_universal..php

     2. Жежера В. Як приймався ІV Універсал, який проголосив незалежність України

у 1918 році [Електронний ресурс] / Жежера В. // Україна. Історія великого народу –

Режим доступу :

     http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/ukra-na-p-d-chas-revolyuts-1905-1907-rr/yak-

pryymavsya-iv-universal-yakyy-progolosyv-nezalezhnist%60-ukrayiny-u-1918-rotsi/

     3. Зінченко О. Незалежність №1: Коли Грушевський насправді її оголосив, чому

Винниченко  сумнівався, а Єфремов був проти [Електронний ресурс] / Зінченко О. //

Історична правда. – 2015. – 26. 01. – Режим доступу :

     http://www.istpravda.com.ua/articles/2015/01/26/146960/

     4. Ісаюк О.  Забута незалежність. За один рік до Соборності [Електронний ресурс]

/ О. Ісаюк // Історична правда. – 2012. – 22. 01. – Режим доступу :

     http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/01/22/69636/

      5.  Чоп Г. П’ять спроб України оголосити незалежність: від Центральної Ради до

ОУН [Електронний ресурс] / Г. Чоп. // IPress.ua. – Режим диспуту :

     http://ipress.ua/articles/pyat_sprob_ukrainy_progolosyty_nezalezhnist_vid_tsentralnoi_r

ady_do_oun_26149.html

     6.   22.01.1918   –   Українська   Центральна   Рада   проголосила   незалежність   УНР

[Електронний ресурс] // Територія терору. – Режим доступу :

     http://www.territoryterror.org.ua/uk/resources/calendar/details/?newsid=272

Перелік   науково-популярних   і   наукових   публікацій,   присвячених   тематиці 
проголошенню Акта злуки УНР та ЗУНР: 

     7.  Верстюк В.  День Соборності  України: історія виникнення традиції й свята

[Електронний ресурс] / В. Верстюк. // Європейська Україна – Режим доступу :

     http://eukraina.com/publ/human_development/den_sobornosti_ukrajini_istorija_vinikne

nnja_tradiciji_j_svjata/6-1-0-185

     8. Гай-Нижник П.  Акт злуки УНР та ЗУНР: втілення і крах ідеалу Соборної

України   [Електронний   ресурс]   /   Павло   Гай-Нижник.   //   Особистий   сайт   –   Режим

доступу :

     http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/172doc.php

     9. Галущак М. “Потрібний живий ланцюг Львів-Луганськ”: інтерв’ю із істориком

Олегом Павлишиним [Електронний ресурс] / Галущак М. // Історична правда – 2013. –

01.22. – Режим доступу :

     http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/01/22/109449/

      10. “Ланцюг  Єднання” у січні 1990 року. Родинні фото [Електронний ресурс] //

Історична правда – Режим доступу :

      http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2013/01/23/109614/#12

      11.   Луцький   М.  Правовий   аспект   Акта   злуки   УНР   та   ЗУНР   [Електронний

ресурс] / Луцький М. // Науково-інформаційний вісник “Право”.  – 2014. – № 9. –

Режим доступу :

      http://iful.at.ua/NIV-9-2014/6.pdf

      12.   Сеньків   М.  Акт   злуки   УНР   та   ЗУНР   –   знакова   подія   української   історії

[Електронний ресурс] / Сеньків М. // СНУ імені Л.Українки. Історичні студії. – 2013. –

Режим доступу :

      http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/6620/1/Senkiv.pdf

      13. Скорич Л. Акт злуки 22 січня: передумови і наслідки [Електронний ресурс] /

Скорич   Л.      //   Львівська   політехніка.   Історичні   науки.   –   2008.   С.   97–101.   –  

Режим доступу :

      http://vlp.com.ua/files/15_8.pdf

      14. Соборна Україна: від ідеї до сьогодення [Електронний ресурс] // Електронна

бібліотека НЮУ імені Я.Мудрого – Режим доступу :

      http://library.nlu.edu.ua/index.php?option=com_k2&view=item&id=304:soborna-

ukraina-vid-idei-do-sohodennia&Itemid=236

      15. Тимченко Р. Акт злуки 22 січня 1919 р. та проблеми його реалізації (січень–

листопад   1919   р.)   [Електронний   ресурс]   /   Р.   Тимченко   //   Український   історичний

збірник – 2009. – Вип. 12. – С. 183–193. – Режим доступу :

      http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/10692/23-Tymchenko.pdf?

sequence=1

      16.   Файзулін   Я.,  Скальський   В.   Свято   Злуки:   унікальні   фото   від   Інституту

національної пам’яті [Електронний ресурс] / Файзулін Я., Скальський В. // Історична

правда – Режим доступу :

      http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2011/01/22/17352/#19

      17. 1919:  Петлюра приймає військовий парад. Фото і кінохронікальні матеріали

[Електронний ресурс]  // – 2010. – 12.11. – Режим доступу :

      http://www.istpravda.com.ua/videos/2010/11/12/4193/