Посади калину біля школи

При долині кущ калини
Нахилився до води. 
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди.

Сьогодні учні 11-А класу (класний керівник Глуха Світлана Михайлівна) продовжили традицію своїх друзів-випускників ТСШ№7 та висадили на "Алеї випускників", що на території навчального закладу, п'ять кущів калини. 

Майже в усіх народів є улюблені рослини-символи. В українців — верба й калина. Правду каже прислів’я: без верби й калини нема України. З давніх-давен наш народ опоетизував калину, оспівав у піснях. Наруга над нею вкривала людину ганьбою.

 

Не було хати, біля якої не кущувала б калина. Як забіліють квіти, дівчата ними коси прикрашають. А вже коли достигали, їх вішали попід стріхою. Йдеш, бувало, селом — хати, неначе в коралях, червоніють гус­тими намистинками. У народній медицині, очевидно, не було помічніших ліків од застуди, ніж калиновий чай. Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце молодої. . Кущ калини біля материної хати. Це не лише окраса, а й глибокий символ. Це наш духовний світ, наша спадщина.

Кущ калини опредметнює і красу й духовний потяг до своєї землі, свого берега, своїх традицій. Хіба не про це говорить народна поезія: калиновий міст, калинова сопілка, калинова колиска? Мені здається, що тому, хто не посадив на обійсті калини, а ще гірше — коли викорчував — ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої, найбентежнішої у світі пісні. Її може подарувати лише сопілка з маминої калини. 

Ти не дми на мене, вітре, 
Я тепер не пропаду: 
Наді мною сонце світить 
І надалі я цвіту.