Минуло 30 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої, землі. Цей день не минув безслідно, він розплодив по світу багато трагедій; він буде завжди об’єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.
20 квітня 2016 року 8-А клас (класний керівник Береза Людмила Михайлівна) провів годину памяті "Чорнобиль: подвиг і трагедія". Уже давно віддзвеніли чорнобильські дзвони, а ми все ще пам’ятаємо тих, хто пішов у вогонь, — вони увійшли у стогін і душу, болем зчорнену до дна.
Кожен житель нашої країни відчув біль Чорнобиля, жах і страх перед невидимим, але нещадним ворогом. Адже радіація не пощадила нікого: ні пожежників, що безпосередньо вступили в сутичку з вогнем на четвертому блоці, ні тих, хто просто знаходився неподалік. Першого травня, як ні в чому не бувало, відбулася демонстрація трудящих. Вивели на неї і дітей. Люди вийшли на першотравневу демонстрацію, не відаючи, що з 26 квітня радіоактивна чума розлетілася над Україною і Європою і що вітер жене її в невідомому для людей напрямку.
Так і дзвони Чорнобиля сьогодні розносять світом своє тривожне калатання, оповіщаючи, що горе Чорнобиля, сльози Чорнобиля — це лихо не тільки українського народу. Це стосується кожного, хто живе на Землі. А ще дзвони Чорнобиля попереджають: «Люди! Пам’ятайте! Не дайте спалахнути на землі атомній пожежі. Вона не пощадить нікого».
Немає коментарів:
Дописати коментар